Маріупольське пекло: злочин Росії без терміну давності

"Коментарі" розбиралися, чому російські окупанти виплеснули у Маріуполі всю свою лють, а жителів міста кинули напризволяще. Пекло на землі, яке влаштував путінський режим у Маріуполі, – це злочин Росії проти людяності без терміну давності, який заслуговує на максимально жорстке покарання.

Маріуполь - фото з відкритих джерел

Що відбувається у Маріуполі?

Не дивно, чому президент США Джо Байден в одній зі своїх останніх заяв порівняв стан справ у Маріуполі із сюжетом фільму жахів. Ситуацію у приморському місті можна порівняти з блокадою Ленінграда та облогою Сталінграда у роки Другої Світової війни, а також з наслідками російських бомбардувань у містах Алеппо та Грозний. Росіяни знищили 90% інфраструктури Маріуполя внаслідок безперервних з кінця лютого 2022 року обстрілів із застосуванням великокаліберної артилерії, мінометів, реактивних систем залпового вогню, військових кораблів, а також касетних авіабомб.

У ЗМІ висвітлювалася бомбардування будівлі Драмтеатру, внаслідок якої загинули 400 людей, а також обстріл одного з пологових будинків. Проте, це лише верхівка айсбергу злочинів проти людяності, які вчинив уряд Росії. Росіяни цілеспрямовано обстрілюють житлові масиви, які складаються з багатоквартирних будинків. До середини березня окупанти зрівняли із землею 17-й мікрорайон. Систематичних обстрілів зазнавали мікрорайон Східний, житлові будинки в районі ринку "Сонячний", приватний сектор селища Волонтерівка.

Російська авіація завдає авіаударів по металургійних комбінатах "Азовсталь", по ММК ім. Ілліча. Окупанти знищили басейн "Нептун", який був об'єктом держпрограми "Велике будівництво", торговий центр "Порт Сіті".

Порушуючи Женевські конвенції 1864 і 1949 років росіяни обстріляли лікарні та військовий госпіталь, який протягом кількох тижнів був притулком для цивільного населення, яке втратило дах над головою. Працівників обласної лікарні окупанти взяли в заручники та використали як живий щит.

Ситуацію ускладнює відсутність у місті електроенергії, природного газу, води, інтернету та зв'язку. Зважаючи на те, що більшу частину березня у Маріуполі трималася мінусова температура, мешканці міста опинилися у нелюдських умовах. У приміщеннях з рота йшла пара, а спати доводилося в зимовому одязі та взутті. В інформаційному вакуумі, ізольовані від зовнішнього світу, городяни не можуть навіть зателефонувати своїм рідним та близьким з інших районів міста і вже більше місяця не знають, чи живі вони чи мертві. Адже виходити надвір занадто небезпечно, бо пішоходів розриває на частини уламками російських снарядів. До міських лікарень регулярно надходять не лише поранені військові, а й цивільні з відірваними кінцівками. Трупи лежать прямо на проїжджій частині та їх нікому ховати.

Проте, російські бомбардування – це півбіди. Стан справ маріупольців посилили недбалість і цинізм місцевої влади. Маріуполь переживає голод через те, що там не було створено резервів продовольства та медикаментів. Це при тому, що за останні вісім років російська загроза нікуди не зникла, а місто залишалося прифронтовим. Міська влада навіть не змогла організувати постачання питної води та соціального хліба у всі райони міста.

З першого тижня блокади мешканцям околиць доводилося пішки ходити до центру міста, щоб роздобути їжі та води. Надалі маріупольцям довелося набирати воду у фонтанах та річці, варити та смажити на багаттях все, що можна з'їсти. Не шикували й ті, кому вдалося влаштуватися у військовому шпиталі. Пораненим військовим та цивільним давали їжі рівно стільки, щоб не померти з голоду. Одного разу, на сніданок люди отримали лише два печива та скибочку сиру.

Ночувати значній частині городян доводиться у підвалах багатоквартирних будинків, де підлога та стіни вкриті товстим шаром чорного пилу, що піднімається після кожного вибуху. Плюс до всього, підвал заповнює дим від багать, які місцеві жителі розводять біля входу в під'їзд.

Незважаючи на те, що президент України Володимир Зеленський привласнив Маріуполю звання міста-героя, значна частина населення не залишає відчуття, що їх просто списали з рахунків та залишили на поживу ланцюговим псам Путіна. Навіть мер Маріуполя Вадим Бойченко виїхав із міста. З перших днів блокади було розпущено поліцію та місцеві підрозділи МНС. Все, що не знищили росіяни під час бомбардувань, пограбували та спалили мародери. Наприклад, така доля спіткала один із продуктових супермаркетів "Щирий Кум". Колишні співробітники поліції обчистили магазин електроніки "Ельдорадо" в районі площі Кірова. Апофеозом мародерства стало пограбування покинутого військовими госпіталю жителями прилеглих багатоквартирних будинків.

У чому сенс блокади Маріуполя?

Найзапекліші бої російсько-українського конфлікту, що триває, розгорнулися в Маріуполі. Навіть після нещодавніх переговорів у Стамбулі російська сторона висловила намір знизити активність у напрямку Києва та Чернігова, але не Маріуполя. Є кілька причин, чому російські війська з особливою жорстокістю знищують це місто. Контроль над Маріуполем та іншими приморськими містами необхідний Росії для того, щоб відрізати Україну від Азовського та Чорного моря, створити сухопутний маршрут до Криму.

Захоплення міста має ідеологічне значення для Кремля. Росія хотіла таким чином принизити Україну та розтоптати ідею національного будівництва. Маріуполь – це одне з тих міст Донбасу, де у 2014 році провалилася "російська весна". Місто вдалося звільнити 13 червня 2014 року від окупації ДНР. Протягом останніх восьми років навколо Маріуполя було сформовано імідж незлочинної фортеці та форпосту української державності на Донбасі. Колись одне з найбільш симпатизуючих Росії українських міст стало домом для значної кількості українських військових та членів їхніх сімей. В останні роки у Маріуполі популяризувалася українська мова та культура, проводились концерти та заходи патріотичної спрямованості. В інформаційному просторі Маріуполь просувався як європейське місто.

Росіяни намагаються захопити Маріуполь, щоб компенсувати невдачі на інших напрямках. Окупанти не змогли взяти ні Київ, ні Харків, ні Чернігів, ні Одесу. Захоплення Маріуполя подаватиметься російською пропагандою як грандіозна перемога та виправдання участі в кровопролитній війні, яка вже забрала життя понад 17 тис. російських військових.

За допомогою бомбардувань Маріуполя Кремль чинить психологічний тиск на Банкову та захисників інших українських міст, бажає змусити їх припинити чинити опір російським військам, щоб уникнути повторення долі приазовського міста.

Проте, росіяни не очікували зустріти настільки запеклий опір у Маріуполі. Місто досі не впало завдяки самовідданості та героїзму полку "Азов", підрозділів Збройних сил України, бійців маріупольської територіальної оборони, які за підтримки волонтерів та медиків протистоять найбільш боєздатним підрозділам Північнокавказького військового округу, які мають чисельну перевагу та найкраще оснащення.

Не зумівши підкорити місто малою кров'ю, росіяни вирішили стерти його з землі. Керувати операцією із захоплення Маріуполя поставили генерала Михайла Мізінцева, який брав участь у битві за сирійське місто Алеппо у 2016 році. Від дій повітряно-космічних сил РФ загинуло понад 600 мирних жителів Алеппо, а більшість міста перетворилася на руїни. Загальна кількість загиблих у боях за Алеппо перевищила 31 тис. людей.

Чому не вдається евакуювати маріупольців?

За інформацією мера Маріуполя Вадима Бойченка, у місті досі перебуває 160 тис. людей. Проте, нещасних може бути набагато більше, оскільки за весь час блокади так і не було організовано централізовану евакуацію цивільного населення під егідою міжнародних організацій. Більшість маріупольців не встигла вчасно залишити місто.

Ніхто не очікував, що ситуація зайде так далеко. Наприкінці лютого місто залишив евакуаційний поїзд за маршрутом "Маріуполь-Львів". Місцева влада не рекомендувала городянам якнайшвидше покинути місто, а кільце зімкнулося досить швидко. Із зовнішнім світом Маріуполь пов'язували лише комунікації у напрямку Бердянська та Волновахи, які противнику вдалося взяти під свій контроль.

Так звані "зелені коридори" не є безпечними. З Маріуполя доводиться вибиратися самостійно під обстрілами на особистому автотранспорті або пішки минаючи дороги, усіяні осколками снарядів, битим склом, розбитими автомобілями та трупами. Далі шлях лежить через численні блокпости ДНР та російських військових. Тому лише найвідчайдушніші намагаються на свій страх і ризик вибратися з міста.

Інші маріупольці виживають як можуть. Наприклад, один із мешканців підвалу багатоквартирного будинку на ім'я Олексій боїться зайвий раз залишити свій притулок і здригається від кожного вибуху. У чоловіка є мікроавтобус, але він на відріз відмовляється навіть за гроші вивести охочих із міста. Ризикувати не хоче маріупольський військовий експерт Олександр Бєляєв, який більше місяця ховається у підвалах та бомбосховищах зі своєю родиною. Житель Маріуполя вважає, що так вони мають більше шансів уціліти. Всі ці люди більше місяця нормально не їли, їм потрібна медична допомога та термінова евакуація із зруйнованого міста.

Як реагувати на злочини Росії?

Військові злочини Росії в Маріуполі та інших українських містах є аргументом для здійснення гуманітарної інтервенції та примусу Росії до миру. Приводом для проведення США та НАТО військової операції "Союзна сила" проти збройних сил Югославії у березні 1999 року стало вбивство сербськими військовими 45 албанців у населеному пункті Рачак на території сепаратистського краю Косово та Метохія. Військова операція США під егідою НАТО "Світанок Одіссея" у березні 2011 року, внаслідок якої було повалено режим Муаммара Каддафі в Лівії, розпочато під приводом захисту мирного населення. У лютому-березні 2011 року під час битви за Завію та Місрату загинули близько 2 тис. цивільних. Для порівняння, в одному Маріуполі за час блокади загинули близько 5 тис. осіб, включаючи 210 дітей.

У ситуації, що склалася, США та їхнім європейським партнерам по НАТО варто було завдати ракетно-бомбових ударів по угрупованням російських військ на території України, допомогти українським військовим розблокувати Маріуполь та Чернігів, вибити окупантів з Харкова, атакувати російські військові кораблі в акваторії Азовського та Чорного моря, а потім організувати постачання гуманітарної допомоги та евакуювати всіх охочих із зруйнованих міст. Натомість наші західні партнери обмежуються політикою антиросійських санкцій, які завдадуть шкоди РФ у довгостроковій перспективі, але не на полі бою в Україні.

Захід не бажає вступати у пряму збройну конфронтацію з Росією та продовжує робити ставку на стримування агресора, заплющуючи очі на грубе порушення прав людини російськими військовими в Україні. Старший науковий співробітник "Центру стратегії та безпеки Скоукрофту" Ян Бжезінський пропонує створити на території Західної України гуманітарну безконфліктну зону та розмістити там авіацію та сухопутні підрозділи країн-членів НАТО. На думку експерта, ініціатива дозволить більш ефективно надавати допомогу біженцям, що прибувають, зміцнити тил України і дати можливість українським військовим перекинути підрозділи для участі в бойових діях на сході країни замість дислокації біля кордонів з Придністров'ям та Білоруссю, звідки російські війська можуть завдати ударів.

США та ЄС запровадили проти Росії далеко не всі можливі види санкцій. Старший науковий співробітник "Інституту глобальних змін Тоні Блера" Антон Спісак вважає, що для реалізації політики максимального тиску на РФ Захід має створити умови, за яких суттєво скоротиться приплив валюти до російської економіки. Експерт пропонує запровадити ембарго на постачання російської нафти та природного газу, заарештувати активи росіян, наближених до Кремля та обкласти санкціями союзників РФ на кшталт Білорусі чи інших країн-членів ОДКБ, за потреби.

Втім, з моменту початку агресії Росії в Україні в 2014 році, санкції анітрохи не вплинули на поступливість режиму Володимира Путіна, не спровокували масових антиурядових виступів росіян. Навіть сьогодні російські обивателі скаржаться на зникнення з аптек імпортних ліків, зростання цін та безробіття, але не усвідомлюють, що відбувається в Україні та не влаштовують демонстрації проти політики Володимира Путіна та партії "Єдина Росія". У таких умовах Росія вестиме війну на виснаження проти України протягом кількох років з метою зруйнувати нашу економіку, спровокувати масовий відтік населення за кордон та поставити під питання майбутнє нашої державності. У цьому випадку випробування, з якими зіткнулися жителі Маріуполя та інших українських міст, це лише початок.

Тому російське суспільство має побувати на місці українців та дізнатися, що означає ризикувати життям щомиті у своїх містах. Росіяни повинні відчути страх за своє життя і усвідомити, що особиста безпека важливіша за геополітичні авантюри Путіна. Повчальний досвід боротьби за самовизначення ірландського народу, який ізмором добився від британської корони державотворення Ірландія та відокремлення Північної Ірландії в окремий самоврядний суб'єкт у складі Сполученого Королівства.

Ірландська Республіканська Армія (ІРА) під керівництвом Майкла Коллінза у 1919-1921 роках розгорнула партизанську війну на території сучасної Ірландії. Бійці ІРА вбивали співробітників британських спецслужб та військових, влаштовували криваві теракти, на зразок стрілянини по натовпу на футбольному матчі в Дубліні у листопаді 1920 року. Тоді загинули 14 людей, а 65 людей зазнали поранень. Ще далі пішла Тимчасова Ірландська Республіканська Армія (ВІРА) – радикальне крило, що відкололося від ІРА. Серед найбільш резонансних акцій ВІРА – замах на прем'єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер у 1984 році, обстріл з міномета резиденції прем'єр-міністра Джона Мейджора у Лондоні у 1991 році, вибухи начинених вибухівкою автомобілів у ділових кварталах Лондона у 1993 та 19

Мабуть, російське суспільство забуло про вибухи житлових будинків у Волгодонську, Буйнакську та Москві у вересні 1999 року, про теракти в московському метро у 90-х – 2000-х роках, про захоплення заручників на Дубровці у 2002 році або у школі у Беслані у 2004 році. Чим більше російські військові вбиватимуть українців у їхніх містах, знущатимуться над мирним населенням, тим більша ймовірність того, що росіяни згадають усі.