13 доба російсько-української війни: аналіз ситуації

Ми переживаємо 13-ту добу російського вторгнення в Україну. Наша країна мужньо обороняється, а агресор продовжує варварські обстріли мирних населених пунктів. Небо над Україною так і не закрите, хоч наша влада постійно просить зробити це НАТО загалом і США зокрема. Ситуацію для видання "Коментарі" проаналізував нардеп VI та VII скликань, голова Центру дослідження політичних цінностей, історик Олександр (Олесь) Доній. 

Розбитий російський танк. Фото: штаб ООС

"Україна демонструє суспільну єдність у відсічі російській агресії. Випарувалася ілюзія Путіна, що Україна буцімто не є єдиною нацією. Внутрішня політична конкуренція, яка є неодмінною складовою української демократії, була помилково сприйнята Путіним за відсутність спільно-української самоідентифікації. Російські загарбники отримали шалену відсіч у всіх без винятку регіонах країни, де Путін вважав, що поширення там російської мови означатиме відмову від української державності. 

По факту: бажаючих записатися до територіальної оборони більше, аніж місць, гідна поведінка керівників місцевого самоврядування, яких перед тим в країні критикували (включно з мерами Одеси і Харкова), професійне керування збройними силами (разюча відмінність від попередніх часів  і, звісно, надихаюча поведінка влади. Як персонально президента Зеленського, так і вниз, по адміністративному ланцюгу (на прикладі того ж голови Миколаївської ОДА – Кіма). І все це помножене на колосальну волонтерську діяльність. Тож за 13 днів Україна розвінчала міф про "велич" російської армії. Українці показали всьому світу, що російську армію можна бити. І головне – не лише можна, а й треба бити! 

Щодо підтримки світу – ситуація не така однозначна. Звісно, ми вдячні за економічні санкції щодо Росії. Та Путін, розпочинаючи загарбницьку війну, був готовий до економічних санкцій. Він готовий до шляху бідної, але войовничої Північної Кореї. Путіну захотілося місця в історії на рівні з Гітлером і Сталіним. Яких ненавиділи, та водночас боялися. Такі типажі розуміють лише одну мову – сили. І під силою вони розуміють не стільки економіку, скільки зброю. 

Путін боїться лише адекватної збройної відсічі. Саме тому потрібно бити Путіна і російські війська зброєю. І от збройної підтримки від Західного світу нам не вистачає. Частина західних лідерів боїться Путіна і Росію, частина знаходиться з Путіним і Росією в таємних домовленостях. Та західні демократії – електоральні. Тому Україні потрібно доносити правду до західних суспільств, щоб ті, у свою чергу, тиснули на свої влади. Щоб було зрозуміло , що якщо не буде дана належна відсіч Путіну, то західні суспільства поміняють таких лідерів, як свого часу поміняли Чемберлена, який домовлявся з Гітлером, на Черчиля, який не злякався з Гітлером воювати. 

Західні суспільства повинні усвідомити, що Україною Путін не збирається задовільнятися. Наступні цілі агресивної Росії – Молдова, Грузія, Естонія, Латвія, Литва. Надалі – Польща і о Фінляндіїя, які теж колись були в російській ісперії, а, значить, в уяві маньяка Путіна – "російські". 

У світу є лише один шанс не допустити російські танки у решту країн Європи – реально озброїти Україну (включно з авіацією і сучасними системами ПВО та ПРО). Україна воює за всю Європу, треба допомогти Україні саме воювати, а не пишатися "довгостроковими санкціями". Єдина нормальна санкція проти Путіна – дати йому в зуби, зброєю".